Куди рухається українське село?

Куди рухається українське село?

Перерозподіл частини податків та зборів у контексті децентралізаційних кроків 2015 року не стимулює підприємницьку активність базових рівнів суспільства. Навпаки, консервує їх у ситуації пасивних утриманців, залежних від великого капіталу та бізнесу, що працюють поза межами громад, які орендують у них та їхніх сімей землю — головний ресурс, на використанні якого вони історично розвивалися. Тож у контексті сучасної економічної політики такі кроки половинчасті в короткостроковому розрізі часу та неправильні в довгостроковому.

Увага до сільських громад та територій в державній політиці зведена до залишкового принципу. Особливо це помітно в діяльності профільного міністерства: Мінагрополітики працює лише з великими та надвеликими орендарями паїв. Технократичний формалізм переміг: навіщо перейматися проблемами тих, кого не існує в законодавчому полі та в організованому ринку як товаровиробників? Тому експерти наших організацій завершують підготовку відповідних пропозицій до законодавства України, які  спрямують до комітетів ВР найближчим часом.

Хисткий базис 

Соціально-економічний стан сільських сімей, громад і територій зведено до тієї граничної межі, за якою вперше в історії виникає загроза зникнення українського селянства як класу. Українське село завжди було великою мірою монозалежним від сільськогосподарської діяльності. Сільські родини і громади з покоління в покоління намагалися використовувати відносно обмежені для кожної сім’ї й поселення земельні площі для виробництва якомога більшого обсягу новоствореної вартості. Ефективність на трударя чи ефективність на гектар виступали головними мірилами заможності.

Усі розвинені країни через диференціацію податків, прямої підтримки та регуляторно-контрольної політики утримують баланс, за якого сільські родини та громади зберігають свої економічні базиси. На жаль, в Україні все  відбувається без урахування цих особливостей. Ефективність звели до її найпримітивнішої оцінки — рентабельності вкладених грошей в один виробничий цикл. Уся держполітика пронизана податковою та регуляторною зрівнялівкою, непряма підтримка першочергово спрямована на невелику кількість великих агроформувань, статус малих переважно самозайнятих господарств відрізає їх від організованого ринку, соціальної, харчобезпекової та пенсійної систем. Не створено ефективних механізмів стимулювання економічної диверсифікації — активного розвитку несільськогосподарських галузей у сільській економіці — ремесел, промислів, туризму, послуг. Як результат, економіка сімей і громад слабшає, тягнучи вниз як саму соціальну складову села, так і національну економіку.

Після набуття чинності Угоди про асоціацію з ЄС чітко простежується перебіг подій, що був у деяких країнах Східної Європи після приєднання до «старого» євротовариства. Зокрема це масоване витіснення національної тваринницької та плодо овочевої продукції з мереж супермаркетів, хвиля статей у пресі щодо ризиків споживання продукції від населення з ярмарків та базарів, швидка переорієнтація внутрішнього споживача на безпечний імпорт. Єдине, чим наш сценарій відрізняється, — поки що не вдалося одержати безвізовий режим для українських сільських трударів, здатних замінити вихідців із країн Східної Європи на низькокваліфікованих роботах у заможних країнах ЄС. Тож питання українського селянства вперше в історії постає руба: зникнути чи ні.

Як і питання збереження української економічної незалежності: навряд чи зможемо замінити іншою галуззю трудомістке сільське господарство, яке поки що єдине, здатне низькокапіталізованою працею швидко перетворити енергію землі та сонця на продукцію, обміняти її на зовнішньому ринку на валюту.

Вихід є

Очевидно, потрібно невідкладно дати малим і переважно самозайнятим сільським господарствам законодавчі межі, податкову політику і пряму підтримку відповідно до європейського зразка, до чого нас зобов’язує політична частина Угоди про асоціацію. Зокрема це  спрощена форма реєстрації (у декларативний добровільний спосіб, з використанням наявних законодавчих меж для фіз осіб-підприємців) шляхом ухвалення у другому читанні законопроекту №1599. Пільгові в межах самозайнятості та «нульові» до рівня соціального самозабезпечення податки (прирівняти господарювання самозайнятих осіб, які формують сім’ї й працюють на спільно-сумісній власності до ФОП одного із них з найнижчими ставками, першочергово спрямувати пряму підтримку Мінагрополітики на компенсацію податків (соціальних внесків) таких суб’єктів, а не на компенсацію відсотків агрохолдингам), необхідні зміни до законопроекту №1600 підготовлено нашими організаціями та готові для надання.

Слід залишити можливості сплачувати єдиний сільгоспподаток лише для підприємств та кооперативів, які зареєстровані за місцем, орендують ресурси (землі) в межах території однієї громади, засновниками яких є лише фізособи, що мешкають у ній, і модернізувати його, знизивши загальний розмір та доповнивши податком від обороту до місцевого бюджету. Менша ставка стимулюватиме економічну активність на місці та нарощування виробництва доданої вартості на одиницю площі, забезпечуючи одночасно більші надходження громадам і менше граничне навантаження на працівника та малий бізнес під час збільшення обсягу виробництва на гектар.

Ще один шлях виходу із кризи — скасування режиму акумуляції та автоповернення ПДВ як форми, що унеможливлює застосування адресної диференційованої податкової політики для більшості суб’єктів, які забезпечують понад 5/6 зайнятості на селі. Стимулювання диверсифікації зсередини малих форм господарювання шляхом долучення до сільськогосподарської діяльності, яка підпадає під вищезазначені податкові та підтримувальні механізми: надання туристичних послуг, прифермська переробка, «хатні» ремесла, роздрібний продаж власної продукції та сусідів, послуги з оранки та інші міжфермські послуги у межах громади тощо. 

Спрямувати залишки коштів на пряму підтримку після забезпечення компенсаційних виплат, про які йшлося, виключно на стимулювання малих форм господарювання до організації в кооперативи, групи. За обмеженості фінансових можливостей бюджетної підтримки доопрацювати законодавство щодо кредитних спілок, дати законодавче вікно для роботи неурядових установ для їх рефінансування, створити законодавчі можливості для одержання банківських ліцензій організаціям кредитних спілок на кшталт австрійських райффазенів та французьких агріколів.

Зупинити катастрофічне зубожіння селян — третини населення України — можна лише за рахунок повернення до господарчої активності за пріоритетної підтримки держави тієї її частини, яка прагне європейського майбутнього. Відновлення зростання доходів сільських сімей і громад — одне із небагатьох швидких джерел відновлення росту внутрішнього обміну як єдиного рушія розвитку національної економіки.

ukurier.gov.ua

Розділи
Відео